жовтень - 21 - субота

Господь – то мій Пастир, тому в недостатку не буду, – на пасовиськах зелених оселить мене, на тихую воду мене запровадить!.. Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені, –Твоє жезло й Твій посох – вони мене втішать!.. моя чаша – то надмір пиття!
Пс. 22,1.2.4.5

В Пс. 22 представлено те, через що необхідно пройти кожному з нас, щоб сказати: «Моя чаша – то надмір пиття!» Але цей лейтмотив не першої частини псалму, де віруючий, говорячи, що Господь є його Пастирем, може легко додати: «В не достатку не буду». Турбота цього Пастиря виражена в тому, що Він надає зелені пасовиська та тиху воду, тож душа, зміцнена в такий спосіб, може ходити шляхами праведності заради Його імені.

Однак в другій частині псалму ми бачимо чітку переміну. Вже немає зелених пасовиськ та тихої води, але є долина смертної темряви, під якою зазвичай мається на увазі смертний одр. Але цю частину можна було б так і розглядати, та думка цього уривку зовсім інша, що випливає з наступних слів: «Тільки добро й милосердя мене супроводити будуть по всі дні мого життя».

Є смерть більш значуща, ніж наша. І це, звичайно, Його смерть (смерть, про яку сказано в цьому псалмі), що заповняє сцену цього світу. Світ, в якому був розп’ятий наш Господь, є долиною смертної темряви. Це ще більше впливає на серця. Сам Пастир означає для них більше, ніж Його дорогоцінна турбота. «Ти при мені». Він більше, ніж все, що Він може дати. Коли душа розуміє це, вона може сказати: «Моя чаша – то надмір пиття!»