серпень - 21 - понеділок

І промовив Господь до Мойсея: «Ось Я спускатиму вам дощем хліб із неба, а народ виходитиме й щоденно збиратиме, скільки треба на день»
2 М. 16,4

Манна тихо з’являлася на цій сцені потреби, падаючи так ніжно, що не пошкоджувала роси. Вона була від Бога, була Його дарунком, небесною їжею, яку людина не просила та не виробляла; вона була Божою провізією, якої було достатньо для задоволення потреби. В ній було все, щоб підтримувати життя та щоденно надавати народу силу для його мандрування. Вона спантеличила синів Ізраїлю: назва, яка була їй дана («Ман гуґ» тобто «що це?», вір. 15) говорила про те, що це було за межами їх розуміння. Але її придатність підтверджується тим фактом, що вони живилися нею протягом всього періоду свого мандрування в пустелі (див. вір. 35).

Вона була приваблива ззовні – «А манна – як коріяндрове насіння вона, а вигляд її, – як вигляд кришталу» (4 М. 11,7). Вона була безкоштовна та доступна всім, при чому завжди під час їх мандрування. Вона лежала на росі, і ніхто не міг скаржитися, що її важко знайти. Це було щось дрібне та кругле, і будь-хто міг збирати її та живитися нею. Вона володіла однією прекрасною властивістю – «і не мав зайвого той, хто зібрав більше, а хто зібрав менше, не мав нестачі».

Її можна було по-різному вживати: їжа не повинна бути одноманітною. Вона була солодкою на смак, і її можна було одразу ж їсти. Але можна було й варити, молоти, робити з неї калачі. Вона була смачна та корисна в будь-якому вигляді. Це було дійсно дивовижне чудо, яке тривало сорок років і яке припинилося в Ханаані, коли з’явилася інша їжа, що також примітно.